Велика
Вітчизняна війна 1941-1945 рр. - небувала
в історії за масштабами і жорстокістю битва народу Радянського Союзу проти
найбільш реакційної сили ХХ ст. – гітлерівського фашизму. Вона була
найважливішою складовою частиною другої світової війни 1939-1945 рр. В цій
війні вирішувалася доля не лише народів Радянського Союзу, а і всієї Європи,
всього світу. Невимовно
тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що
розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Пам'ять про ці
жертви, про подвиг народу зобов'язує всіх нас, нині сущих, пройнятися
усвідомленням того, що коли б не було спільної Перемоги над фашизмом,
покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі б не народилися, і не було б
не лише України як суверенної держави, а й української нації.
Кожен з нас має знати
про ці важкі часи, кожен має усвідомлювати жах всього, що відбувалося, щоб
ніколи вже цього не повторилося. Саме з метою донесення такого мислення до
юнаків – майбутнього нашої держави, 8го травня, напередодні Дня Перемоги, для
студентів ДТ ДДМА групи 1ТОМ-11 (20 чол.) відбулася літературно-музична
композиція «Уклін живим, загиблим слава!», гостями якого стали члени
літературної спілки «Современник» Сичова Ніна Костянтинівна і Мацко Едуард
Терентійович. Спеціально до заходу було оформлено книжкову виставку-пам’ять «І днів, і верств особливий відлік»», на якій експонувалися видання про війну на
Донеччині.
У
вступному слові бібліотекар розповіла юнакам про необхідність такої пам’яті,
про чуйність і співчуття до тих, хто поруч, про те, що наше майбутнє залежить
від нас самих. Дуже вразив молодих людей фільм – радянська хроніка, у якому
показано жахливу буденність війни, даремні смерті, знущання фашистів з простих
мирних людей – жінок, дітей, літніх.
Виступ
Ніни Костянтинівни торкнувся кожного, так емоційно вона читала вірші про жінок,
що не дочекалися чоловіків, говорила про війну, яку їй розповідала матір. Едуард Терентійович має
власні спогади, якими поділився зі студентами, а ще він прочитав вірша своєї
дружини, в якому дуже характерною є тема зламаних доль. Ніхто не залишився
байдужим, і це добре, тому що поки в нас є співчуття, у нас є майбутнє.
